>> ОБРАЖЕНИЙ ТОРКВЕМАДА >> >> Я інквізитор. Ну, і що із того? >> Чи то такі вже злочини страшні? >> Я не хвалюся. Віку золотого, >> звичайно ж, не було і при мені. >> Ну, катував. Ну, навертав до лона.
>> Палив багаття вищі голови. >> Я їх убив, ну, може, півмільйона… >> Ану згадайте — скільки вбили ви? quoted2
> > В переводе- не лучше. > > ОБИЖЕН ТОРКВЕМАДА > Я инквизиторство. Ну, и что из того? > То ли такие уже преступления страшны? > Я не хвастаюсь. Возраста золотого, > конечно же, не было и при мне. > Ну, истязал. Ну, обращал к лону. > Жег костер высшие председатели. > Я их убил, ну, может, полмиллиона.
На русском-согласен.Русские -тупые пиндосские чурки.Понять ты просто не желаешь.Учи английский-святой,божественный не русскому уху - язык .Добавь хранцузский-ангельских славословий язык.Замри в восторге-цэ не укромова!!!
> > > Конечно, я ведь хочу приобщиться к украинмкой культуре. quoted1
Бранко как для вас рекомендую Лесь Подервянский.
Блеск i нiщета #######iв бурян васлса Єгорівна та мужичкі Восточна мозаїка Гамлєт, або Феномен датського #####зму герой нашого часу Данко День колгоспника Діана Дохуя масла Жан Маре та його друзі Йоги Йоко і самураї Іржик Казка про Рєпку, або Хулі не ясно? Кам’яний довбойоб #####и король Літр Мєсто встрєчі ізменіть ніззя, ####ь множення в умі, або Плинність часу Нірвана, або Альзо Шпрех Заратустра Остановісь, мгновєніє, ти прєкрасно! П’ять хвилин на роздуми Павлік Морозов. Епічна трагедія Пацавата історія Піздєц Рух життя, або Динамо Свобода Сказ Сноби Тріасова історія, або Пригоди хтивих павіанів Борі і Жори Утопія Хвороба васика ###ня цкав досліди
Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.
вы совсем, обалдели укры, это бред сивой кобылы, околесица дебила.
Расскажу тебе мысль тайную, странная догадка меня обожгла: я останусь в сердце твоему на сегодня, на завтра, навек. И проходит время, нанизав сотни впечатлений, имен и стран, – на сегодня, на завтра, навсегда! – ты останешься в сердце моим. А почему? То чудная теорема, на которую ты меня обрек. То все вместе, а ты – отдельно. И сегодня, и завтра, и навек.
> Хлопай ресницами и взлетай! > Это бред ...здорового человека! quoted1
друг, мой это попса и к искусству имеет, крайне, далекое отношение.
Когда вода всемирного потопа Вернулась вновь в границы берегов, Из пены уходящего потока На берег тихо выбралась любовь И растворилась в воздухе до срока, А срока было сорок сороков.
И чудаки - еще такие есть - Вдыхают полной грудью эту смесь. И ни наград не ждут, ни наказанья, И, думая, что дышат просто так, Они внезапно попадают в такт Такого же неровного дыханья...
Только чувству, словно кораблю, Долго оставаться на плаву, Прежде чем узнать, что "я люблю",- То же, что дышу, или живу!
И вдоволь будет странствий и скитаний, Страна Любви - великая страна! И с рыцарей своих для испытаний Все строже станет спрашивать она. Потребует разлук и расстояний, Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить, Они уже согласны заплатить. Любой ценой - и жизнью бы рискнули, Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить Волшебную невидимую нить, Которую меж ними протянули...
Свежий ветер избранных пьянил, С ног сбивал, из мертвых воскрешал, Потому что, если не любил, Значит, и не жил, и не дышал!
Но многих захлебнувшихся любовью, Не докричишься, сколько не зови... Им счет ведут молва и пустословье, Но этот счет замешан на крови. А мы поставим свечи в изголовье Погибшим от невиданной любви...
Их голосам дано сливаться в такт, И душам их дано бродить в цветах. И вечностью дышать в одно дыханье, И встретиться со вздохом на устах На хрупких переправах и мостах, На узких перекрестках мирозданья...
Я поля влюбленным постелю, Пусть поют во сне и наяву! Я дышу - и значит, я люблю! Я люблю - и, значит, я живу!
Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?
Чого являєшся мені Усні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні.
О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в`яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!
> В житті мені весь вік тужити - > Не жити. > Так най те серце, що в турботі, > Неначе перла у болоті, > Марніє, в`яне, засиха,-
> Хоч в сні на вид твій оживає, > Хоч в жалощах живіше грає. > По-людськи вільно віддиха, quoted1
Жесть какая-то... У папуасов Сракатакатумбы наверняка тоже есть поэзия, которая сводит с ума провинциальных патриотов. И пожалуй единственное что роднит папуасов и свидомых- исключительно местное, локальное значение их поэзий.