> Но тем не менее, постигать науку никогда не поздно. quoted1
Это точно. Когда-то за жовто- блакытный флаг сажали. Сегодня он гордо реет над "конторкой" на Владимирской... Так и в науке, Бранко, в спорах с такими как ты рождается украинская ИСТИНА. ВЕТЕР ВЕКА ДУЕТ В НАШИ- УКРАИНСКИЕ ПАРУСА.
«Арии (ории) – древнейшее название украинцев. Первые пахари мира. Приручили коня, изобрели колесо и плуг» (С. Плачинда «Словарь древнеукраинской мифологии», Киев).
«… Люди являются плодоносной ветвью украинского национального древа» (кандидат исторических наук Ю. Джеджула, «Тысяча лет украинской диаспоры»)
«Украинский язык – допотопный язык Ноя, самый древний язык в мире, от которого произошли кавказско-яфетически е, прахамитские и прасемитские группы языков» (Б. Чепурко «Украинцы», «Основа» №23, Киев).
«У нас есть все основания считать, что Овидий писал стихи на древнем украинском языке» (З. Гнаткевич «От Геродота до Фотия». «Вечерний Киев»).
«В основе санскрита лежит какой-то загадочный язык «сансар», занесенный на нашу планету с Венеры. Не об украинском ли языке идет речь? » (А. Братко-Кутынский «Феномен Украины», «Вечерний Киев»).
Люди, как вам вообще словосочетание "древнеукраинская мифология"
> ’’Русь’’ очима ’’України’’: в пошуку самоідентифікації та континуїтету > > >
> Для історика, який професійно займається дослідженням Київської Русі, для історика при тому вихованого в українській культурній традиції, ніколи не було секретом (і, очевидно, не стало ним впродовж останніх років), що Україна, болісно й не завжди вдало шукаючи місце Русі у власній історії, так ніколи по-справжньому й не відчувала своєї духовної близькості до неї, й відтак — не могла зрозуміти, в чому полягає її історична спадкоємність від Русі. Україна ніколи не "пізнавала" себе в Русі. Декларуючи (і, -очевидно, з не меншими підставами, ніж інші) своє генетичне походження з Русі, модерна Україна завжди в глибині душі знала (навіть, коли й не казала про це вголос), що її, в тих обрисах, в яких вона існує зараз, створив якраз рішучий розрив з традиціями Київської Русі. Свідомо чи ні, духовні поводирі наші, а слідом і ті, хто переживав витворені апостолами тексти як одкровення й істину, почали вважати точкою відліку власного буття зовсім іншу епоху й інший культурний тип. Аксіоматичність нового українського самоусвідомлення виникла з того, що ці ідеї стали не результатом наукового чи філософського пошуку, а були зафіксовані в художніх образах і метафорах, виявилися наслідком поетичного переживання минулого. Засвоєння художньої метафори, як відомо, є глибшим і менш раціональним, ніж наукової концепції. > > Орієнтація української історичної свідомості останніх двох століть на Україну гетьманську, Україну, вкриту "червоними жупанами", Україну, центральною постаттю якої є козак (в усіх своїх іпостасях — від "зацного лицаря" Сагайдачного до лукавого характерника Мамая, навіть з домінуванням останнього), свідчить, треба гадати, про серйозну духовну еволюцію, яка вивела княжу Русь за межі безпосередніх джерел України. Втрата "руськості", отже, і є набуттям "українськості". quoted1
> Шахматов А.А. Краткий очерк истории малорусского > (украинского) языка // Украинский народ в его прошлом и > настоящем. – Пг., 1916. – Т. 2. – С. 664-707. quoted1
И правда, есть в сборнике.. Благодарю... Где б еще в полном объеме почитать...