2. Пра́зька культу́ра — археологічна культура, що існувала в 500—700 роках. Її пов'язують зі слов'янськими племенами. Названа за характерною ліпною керамікою празького типу.
Виділена І. Борковським 1939 року з ранньосередньовічних пам'яток, розкопаних біля Праги. Представлена неукріпленими поселеннями з житлами — напівземлянками, що мають печі-кам'янки, і ґрунтовими безкурганними могильниками із трупоспаленнями в урнах.
Спочатку Празька культура була поширена на території південної Польщі, Чехії, Словаччини, Волині. Пізніше ареал її поширився на північну частину Польщі, східні райони Східної Німеччини, Білоруське Полісся, середню частину Правобережної України, Молдову й Румунію. Це привело до змішання Празької культури з місцевими, більш ранніми культурами й виникнення локальних варіантів.
Простежується успадкованість пізнішими слов'янськими культурами елементів Празької культури.
В Україні артефакти пшеворської культури поширені в басейні Західного Бугу, Верхнього Подністров'я. На Закарпатті донедавна вона була відома лише за окремими похованнями і знахідками зброї із зруйнованих курганів. У підсумку широкомасштабних розкопок, які розгорнулися в краї у 70−80-ті роки ХХ ст., було відкрито ряд раніше невідомих поселень і поховальних пам’яток.
Поселення розташовувалися в низинній зоні краю (на берегах невеликих річок і струмків), яка найбільш придатна для землеробства та скотарства (Батьово, Холмок, Чома, Матієво, Оросієво, Малі Селменці). Житлами служили як заглиблені, так і наземні споруди. У Малих Селменцях поряд із наземним житлом розміром 4,2×2,6 м, у центрі якого розміщалося вогнище, знаходилася будівля прямокутної форми (7,2×3,0 м), заглиблена в материк на 0,3 м. На поселеннях у Батьові, Холмоку, Берегові відкрито прямокутні печеподібні споруди (розміром 0,9×1,1 м або 1,2×1,3 м) з долівками, заглибленими в материк на 0,2−0,4 м. Стінки в них прямі, добре обпалені на 3−4 см, дно застелене деревним вугіллям, інколи трапляється плоске каміння. Ці специфічні споруди, треба думати, використовувалися для випалювання деревного вугілля — головного компонента сиродутного способу виробництва заліза.
Місцеве та прийшле населення пшеворської культури (вандали-гастінги), вірогідно, для обпалювання кераміки користувалися гончарськими печами (горнами), виявленими в Ратівцях і Берегові. Наприклад, у Берегові гончарські майстерні розміщені в напівземлянкових спорудах завглибшки 0,7−0,9 м та загальною площею 27 і 39 кв. м. У майстернях розташовувалися чотири гончарські горни, повернуті устям у середину споруд. Це були двоярусні горни з циліндричними топками та куполоподібними камерами.
Аналіз поховальних пам’яток носіїв пшеворської культури засвідчив виключно тілопальний ритуал поховання. У ньому, залежно від поховальних споруд та розміщення останків кремації, виділяються кілька типів. Ямковий тип найкраще простежений на ґрунтових могильниках в Арданові та Неліпині. Рештки тілоспалення поміщали в ями разом із супровідними речами, такими, як навмисне пошкоджена зброя (зігнуті залізні мечі, вістря списів, ножі, щити), побутові речі (пряжки, ножиці), інколи посуд, прикраси. Урново-ямковий тип поховального ритуалу характеризується чисто перебраними спаленими людськими кістками, які зсипали в горщики-урни або в ямки. Поряд із ними розміщали зброю, побутові речі, прикраси. Одне таке урнове поховання відкрито у Квасові, де воно перекривало горизонт середньої бронзи. Засвідчено приклади розміщення поховання під курганним насипом на зразок поховання в Братові.
Розсіяний тип поховального ритуалу під курганною площею відкритий у Пацканьові. Характерним для нього є велике кострище з розсіяними кальцинованими людськими кістками шаром завтовшки 3−5 см. Серед кісток — фрагменти навмисне розбитих ліпних і гончарних сіроглиняних посудин. Розсіяний тип поховального ритуалу на майданчику, обнесеному ровом, виявлено в Малих Селменцях. Тут на площі 15,6×21,2 м зафіксовано людські кальциновані кістки та деревне вугілля завтовшки 0,3 м. Серед кісток — фрагменти кераміки як ліпного, так і гончарського виробництва, що походять від навмисне розбитих посудин. Поховання супроводжували залізні та золоті підвіски-відерця, уламки скляних кубків, фібули, пряслиця. Покладання зброї в могилу — характерна риса військового прошарку носіїв культури, що виник у пізньолатенський час. Від кельтів вони перейняли обряд навмисного псування зброї перед вкладанням у могилу. Як свідчать знахідки, в першу чергу псувалися мечі, вістря списів, ножі. До елементів похоронного ритуалу належить також навмисне биття посудин, фрагменти яких спостерігаються в усіх типах поховань.
Особливістю поховальних пам’яток є те, що вони репрезентовані як окремими похованнями (Арданово, Неліпино, Квасово), так і колективними (Малі Селменці, Братово, Пацканьово). Наприклад, у Братові під курганом чітко виділялося п’ять поховань, чотири з яких чоловічі (два кінних воїни) та одне жіноче. На жаль, вони не стали артефактами, які відображають реальну історію заселення краю новими прибульцями — носіями пшеворської культури. У місцях виявлення поховань поки що не знайдено поселень, синхронних поховальним пам’яткам. Очевидно, причиною цього було швидке просування окремих груп пшеворців у Притиську рівнину, ближче до римських провінцій Паннонії та Дакії.
А вот те русины которые там живут с «бронзового века», это остатки русских? а язык какой у них сегодня? любопытно чисто исторически. Русины не только там живут. Когда граф Суворов переехал Альпы , вместе с конницей на -опе )) то они как раз приземлились в какое-то поселение, где все говорили на старо-славянском языке. Там радости было - то , вот так встреча !
>> Варт, я теж чула, що мадяри прийшли в Європу в 9 столітті. Розказував гід на екскурсіі в Будапешті. Венгри (угри) прийшли з Уралу. Тому мова не схожа на жодну европейську. можливо воно так і є. Мадярська кухня, мова, музика. quoted2
>прокомментуй Кайла > > Шиза на нервной почве (WILDTRACER) писал (а) в ответ на сообщение:
>> И Закарпатье в том числе. Это земли Владимира и Даниила Галицкого, которые славяне колонизировали со времен Великого переселения народов. Вы там, венгры, пришлые, с 10-го века quoted2
Вибачте, якщо не врахувала якісь підводні течії, (якщо вони існують) але мені просто стало цікаво. Ось і прошарилася зрання по ось цьому прекрасному порталу.
Mirotvorets (Mirotvorets) писал (а) в ответ на сообщение:
> Як на мiй погляд, не важливо, хто кого колонiзував > Важливо, хто жив споконвiку на цiй землi > На якiй мовi спiлкувався quoted1
Закарпаття має дуже багату стародавню історію, оскільки це завжди була бажана земля для різних народів — скіфів, кельтів, даків, римлян, сарматів, германських народів та слов’ян. Теплий клімат, наявність природних ресурсів (золото, сіль) приваблювали багато людей, які залишили свої сліди в археологічних пам’ятках та генетиці сучасного населення Закарпаття.
З 7 по 9 століття на Закарпатті переважає празька культура, основними носіями якої були слов’яни. В цей час виникають багато сучасних міст, які починалися із слов’янських городищ і неукріплених поселень, наприклад, Ужгород.
Це — якщо в глиб століть… Якщо узагальнити — регіон з дуже насиченою і строкатою історією. І природно в результаті - з дуже строкатим національним складом населення. А ось це — я пам'ятаю з дитинства. В хорі таке колись співали. Подобалося.
⍟ anella (anella), Молодчинка. Зразу видно розумниця Немаэ жодного заперечення.
анелла, сонечко, поясни нашому Кайлу, що Данило Галицьки «анд» Володимир Великий — не могли володiти Закарпаттям тому що коли вони правили, на цих земля правила угорська династiя Арпадiв.