Ф.М. Достоєвський, «Щоденник письменника», 1876 рік. Пану Рокошу , Артуру Скопенко и Мор ...

Slav&Co

65 2094 21:40 28.11.2012

Рейтинг темы: +3

Slav&Co
AskAsk

Сообщений: 1459

«За внутрішнім переконанням моєму, найповнішому і непереборному, - не буде в Росії, і ніколи не було, таких ненависників і наклепників і навіть явних ворогів, як всі ці слов`янські племена, ледве лише їх Росія звільнить, а Європа погодиться визнати їх звільненими!.. Навіть про турків стануть говорити з великою повагою, чим про Росію; вони підлабузнюватимуться перед європейськими державами, обмовлятимуть на Росію, розпускатимуть плітки на неї і інтригуватимуть на неї. Особливо приємно для звільнених слов`ян висловлюватися і сурмити на весь світ, що вони племена утворені, здібні до самої вищої європейської культури, тоді як Росія - країна варварська, похмурий північний колос, навіть не чисто слов`янській крові, гонитель і ненависник європейської цивілізації. Між собою ці земельки вічно сваритимуться, вічно один одному заздрити і один проти одного інтригувати. Зрозуміло, в хвилину якої-небудь серйозної біди вони всі неодмінно звернуться до Росії за допомогою. Росії надовго дістанеться туга і турбота мирити їх, напоумляти їх і навіть, можливо, оголювати за них меч при нагоді. Зрозуміло, зараз же представляється питання: у чому ж тут вигода Росії, через що Росія билася за них сто років, жертвувала кров`ю своїй, силами, грошима? Невже із-за того, щоб зібрати стільки маленької, смішної ненависті і невдячністі? … Чого ж ми досягли?.. Результатів дивних: головне все на нас в Європі дивляться з кепкуванням, а на кращих і безперечно розумніших росіян в Європі дивляться із зрозумілою поблажливістю. Не врятувала їх від цього зарозумілого презирства і сама еміграція з Росії, тобто вже політична еміграція і повне від Росії зречення. Не хотіли європейці почесть нас за своїх ні за що, ні за які жертви і ні в якому випадку. Ми у них до прислів`я увійшли. І чим більше ми їм в догоду зневажали нашу національність, тим більше зневажали вони нас самих. Ми виляли перед ними, підлесливо сповідали наші «європейські» погляди і переконання, а вони звисока нас не слухали і звичайно додавали з чемною усмішкою.. що ми це у них всі «не так зрозуміли».

Великий російський письменник українського походження Федір Міхайлович Достоєвський, «Щоденник письменника», 1876 рік.

«По внутреннему убеждению моему, самому полному и непреодолимому, - не будет у России, и никогда не было, таких ненавистников и клеветников и даже явных врагов, как все эти славянские племена, чуть только их Россия освободит, а Европа согласится признать их освобожденными!.. Даже о турках станут говорить с большим уважением, чем о России; они будут заискивать перед европейскими государствами, будут клеветать на Россию, сплетничать на нее и интриговать на нее… Особенно приятно для освобожденных славян высказываться и трубить на весь свет, что они племена образованные, способные к самой высшей европейской культуре, тогда как Россия - страна варварская, мрачной северный колосс, даже не чисто славянской крови, гонитель и ненавистник европейской цивилизации…

Между собой эти землицы будут вечно ссориться, вечно друг другу завидовать и друг против друга интриговать. Разумеется, в минуту какой-нибудь серьезной беды они все непременно обратятся к России за помощью…

России надолго достанется тоска и забота мирить их, вразумлять их и даже, может быть, обнажать за них меч при случае. Разумеется, сейчас же представляется вопрос: в чем же тут выгода России, из-за чего Россия билась за них сто лет, жертвовала кровью своей, силами, деньгами? Неужто из-за того, чтобы пожать столько маленькой, смешной ненависти и неблагодарности?...Чего же мы достигли?.. Результатов странных: главное все на нас в Европе смотрят с насмешкой, а на лучших и бесспорно умных русских в Европе смотрят с высокомерным снисхождением. Не спасла их от этого высокомерного презрения и самая эмиграция из России, то есть уже политическая эмиграция и полное от России отречение. Не хотели европейцы почесть нас за своих ни за что, ни за какие жертвы и ни в каком случае.

Мы у них в пословицу вошли. И чем больше мы им в угоду презирали нашу национальность, тем более презирали они нас самих. Мы виляли перед ними, подобострастно исповедовали наши «европейские» взгляды и убеждения, а они свысока нас не слушали и обыкновенно прибавляли с учтивой усмешкой,.. что мы это у них все «не так поняли»…

«ДНЕВНИК ПИСАТЕЛЯ» (1876 г.)

Если Вам было интересно это прочитать - поделитесь пожалуйста в соцсетях!