Мої права ніхто не утискає
Мешканка Севастополя — відверто про мовне питання
Катерина ІВКОВА, Літня школа журналістики «Дня»





«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Ці слова Ліни Костенко можна взяти епіграфом до нинішньої ситуації, що складається в Україні. Адже ні для кого не секрет, що саме зі зникнення мови починається зникнення свого alter ego, що згодом призводить до зникнення нації. Залишається територія — з родючими землями, якій досить швидко дадуть раду, заселивши новими мешканцями, звичайно, російськомовними, як свого часу це робила злочинна комуністична влада у 1932—1933 роках, влаштувавши штучний голод. Ні, це не сценарій до фантастичного фільму під назвою «Апокаліпсис», це цілком реальний розвиток подій у разі, якщо влада не зупиниться і не побачить, що далі йти нікуди, далі — прірва. В сусідній державі все починалось зі зникнення мови, ніхто її не захистив, ніхто не зміг її відстояти, і тепер ця територія, що зветься Білоруссю, фактично є колонією Росії зі своїм батьком-правителем. Така доля може чекати й на Україну, якщо політики, письменники, поети, журналісти, актори, громадські діячі, а головне — всі без виключення громадяни України не виправлять ситуацію, якщо не зможуть відстояти своє право говорити, писати, спілкуватися українською.

Кожного разу, коли перед виборами постає мовне питання, я завжди згадую свого викладача, яка сама родом зі Львова (її донька живе у Івано-Франківську). Вона розповідала мені, що і у Львові, і в Івано-Франківську є російськомовні громадяни, права яких ніхто не утискає, наводила приклад лікаря-педіатра, яка розмовляє російською. Їх родини спілкувалися, і ніяких проблем не виникало. Наводячи цей приклад із власного життя, мій викладач наголошувала на тому, що мовне питання в Україні є штучним. Це дійсно так, і таких прикладів можна наводити безліч.

Для мене як для людини, що народилась і живе в Севастополі, російська мова є рідною, і я можу абсолютно відверто сказати, що коли я хочу розмовляти російською мовою, я розмовляю, і мої права жодним чином ніхто не утискає і не порушує. Людині при тямі навряд чи прийде в голову, що російська мова потребує захисту, особливо в тих 13-ти регіонах. Говорячи про Крим, можу констатувати, що там російська мова не потребує захисту, навіть більше, захисту потребує українська, оскільки в цій місцевості скрізь: на вулицях, в ресторанах, кінотеатрах — можна почути російську мову. Так, тут живе російськомовне населення, звичайно, воно має право спілкуватися тією мовою, якою вважатиме за потрібне, це право кожної людини, яке ніхто жодним чином не порушує. Справа в іншому — всі російськомовні громадяни мають розуміти, що вони так чи інакше живуть в державі Україна, яка має свій герб, свій гімн, свою мову. І якщо ти живеш у цій країні — її треба елементарно поважати. Під повагою треба розуміти володіння державною мовою, дбайливе ставлення до традицій української культури. Це є ознакою будь-якої європейської держави.

Як мешканка Криму я можу стверджувати, що за 20 років незалежності тут зріс попит на українську мову, збільшилась кількість людей, котрі прагнуть її вивчати, наприклад, до єдиної україномовної в Сімферополі гімназії завжди є конкурс, туди надто складно потрапити, адже є безліч бажаючих вчитися українською, і це є, безумовно, величезним позитивом. Це означає, що російськомовні громадяни мають бажання вчити українську, розширювати коло своїх знань, дбають про гідне майбутнє своїх дітей. Але щороку перед виборами створюється протистояння з метою дестабілізації ситуації. Постає питання: в чому виграють російськомовні громадяни після прийняття закону Колесніченка-Ківалова? Вони стають багатшими? Ні. У них з’являється можливість безкоштовно лікувати своїх стареньких батьків? Ні. Держава гарантує молоді, що після закінчення університету вона не долучатиметься до армії безробітних? Ні. Тоді в чому виграють російськомовні громадяни? Я як російськомовний громадянин на це питання не бачу позитивної відповіді, навпаки — знаходжу тут лише негатив. І полягає він в тому, що ті громадяни України, які живуть у цих 13-ти областях, будуть позбавлені можливості вивчати українську мову, яка залишається державною. Вони менше знатимуть, а значить, їхній рівень знань, рівень культури зменшуватиметься. Їхні діти не знатимуть української, а значить, у них не буде гідного майбутнього, а яке, власне, може бути гідне майбутнє, якщо вони живуть у державі, мовою якої не володіють?

На моє глибоке переконання, цей законопроект спрямований на зниження культури насамперед російськомовних громадян. Постає логічне питання: для чого це і кому це потрібно, кому потрібні малоосвічені громадяни? А відповідь дуже проста — владі не потрібні інтелектуали, їм не потрібні думаючи люди, люди, які можуть аналізувати, робити висновки. Для них чим менше знає людина — тим краще, адже саме з малоосвічених людей можна створювати рабів, яким перед виборами можна буде кинути гречку або російську мову — і вони проголосують.