Отделившись от "русского мира", Украина встала на путь цивилизации.
01:20 29.08.2012
yorsh писал(а) в ответ на :
> УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на сообщение:
>> если б это было так мы бы просто её взяли и всё
> > И все - и что ? > Гвалтувать будете ?
«Лежиш, розпусто, на розпутті, Не знати - мертва чи жива. Де ж ті байки про пута куті Та інші жалісні слова? Хто гвалтував тебе? Безсила, Безвладна, п`яна і німа Неплодну плоть, убоге тіло Давала кожному сама. Мізерія чужих історій Та сльози п`яних кобзарів - Всією тучністю просторів Повія ханів і царів...»
Евген Маланюк, «Діва-Обида»
01:23 29.08.2012
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> мову не понимаю > . > старайся ещё
А как же вы будете среди нас проводить разъяснительную работу ? И че в этом вирше, поняли хоть ?
02:00 29.08.2012
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> Я агитировать ни кого не собираюсь
А здесь вы чего тогда делаете, не агитируете ?
02:20 29.08.2012
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> причины не подскажешь
Подскажу
Я говорил, и не раз, что я предпочитаю обращение ко мне на вы, вроде и на вашем русском писал, может матом попробовать ?
Не, не буду - забанят
Потом, обьясните мне, как свидомому украинцу, ваши причины обижаться на украинцев, я обещаю их выслушать наисерьезнейшим образом
А потом, если вам и вправду будет интересно, я расскажу о моих причинах, и можно их будет сравнить, у кого чего будет больше
03:27 29.08.2012
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> при личном общении - обращение на " вы" логично . > но после того как я с тобой здесь неоднократно беседую ты сне почти свой. > и для меня нормально в таких случаях называть на ты и к культуре это не имеет отношение.
- Ну, немного не так, все таки имеет, вы же не будете называть на ты, например, учительницу в школе, где учатся ваши дети ?
> я ж не издеваюсь над вами что вы до седой головы можете к примеру мать называть на вы
- И я считаю это нормальным, что здесь такого, это дань уважения как к матери, так и к отцу
> для меня это нонсенс - самый родной человек и на вы------- что блин короли что ль англицкие
- обращение на ты, особенно сопряженное с оскорблениями, не приемлю категорически. Уж поверьте, от вашего брата наслушался этого выше крыши Поэтому, лучше все же на вы - как первый шаг к взаимопониманию
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> yorsh писал(а) в ответ на сообщение: > . > причины просты.Согласись что Россия и русские ВСЁЖ в общем дали боле украине чем она нам.
Вопрос ну ОЧЕНЬ спорный
На момент подпадания Украины под Россию
"Нет сомнения, что древний Киев, украшенный памятниками Византийских художеств... иностранных, Греков, Немцев, Италиянцев, превосходил Москву пятого надесять века (т.е. XV века) во многих отношениях". /Н.М. Карамзин "История...", том V, стр. 209./
"Цифры количества типографій и изданій въ московской Россіи и въ западной и южной Руси могутъ довольно наглядно представить степень развитія книжной дѣятельности въ той и другой. До 1600 года, изъ московскихъ типографій вышло 16 книгъ, изъ западныхъ и южныхъ 67; до 1625, изъ московскихъ - 65, западныхъ и южныхъ - 147 (Пынин, 1879)
Кто поднимал при Петре I отсталую Россию, это ведь не секрет, какой она была ?
Не голландцы ли с немцами, не выпускники ли той же Киево-Могилянской академии ?
Это они, как например Феофан Прокопович, в Московии исправляли богослужебные книги, реформировали церковное устройство, модернизировали образование – в общем, карьеру делали.
Кстати, именно Феофан Прокопович и придумал всю штуку с провозглашением в 1721 г. Российской империи и объявлением Петра І "отцом Отечества".
УничтожительЛибирасoв писал(а) в ответ на :
> И ЕСЛИ РАЗВОД ТО НАДО ДЕЛИТЬ ИМУЩЕСТВО
Можно долго продолжать, какие мы были, и какими могли бы стать
Можно продолжать, как не давали развиваться украинскому языку естественным образом, как вы ввели крепостное право в Украине (и это в то время, где в Европе его уже нигде не было), когд украинцев меняли на собак
Можно говорить, как вы использовали украинцев как пушечное мясо в ваши завоевательных походах, которых было ну очень дохрена
Можно вспомнить, как Россия потопила в крови молодую УНР, развязав гражданскую войну на ее территории, можно вспомнить коллективизацию, несколько голодовок с миллионными жертвами, ГУЛАГ,
2-ю мировую войну опять же можно вспомнить, послевоенные жертвы на восстановлении страны и опять же голодовки
Психушки ваши для нормальных людей можно вспомнить,
Ничего я не забыл ?
Мы вам еще что-то должны ?
И наши отношения, извините, обосрал не Ющенко, а вы сами своей политикой по отношению к Украине в течении долгого времени
И поэтому, думаю, мы вам точно ничего не должны, это есть мое мнение
И жизни с вами в одном государстве, точно не будет
Развод уже случился - имущество уже поделено, документы подписаны, что вы еще не доделили ?
05:25 29.08.2012
yorsh писал(а) в ответ на :
> Да и как украинцы стали крепостными (читай рабами), не благодаря ли той же царской семье ?
крепосное право на Украине ввела Польша. Россия всего лишь оставила все как есть...
>> Да и как украинцы стали крепостными (читай рабами), не благодаря ли той же царской семье ? > > крепосное право на Украине ввела Польша. Россия всего лишь оставила все как есть...
Конечно ,конечно, опять попередники виноваты Рассказывйте ваши сказки дальше Вы даже не потрудились вопрос этот исследовать, а пишете Вас бы к помещику в наймы, и розгами на псарне по выходным - может и поумнели бы
08:15 29.08.2012
Rokosz писал(а) в ответ на :
> Но Тарас Шевченко жил в Восточной Украине, под властью российского императора, и был отправлен простым солдатом в безводный Мангышлак тянуть лямку.
Страдания Тараса Григорьевича в Новопетровской крепости не знали предела. Его принуждали обедать у коменданта, пьянствовать с офицерами и… спать под вербой.
«Сегодня я, как и вчера, рано пришел на огород, долго лежал под вербою, слухал иволгу и, наконец, заснул», — так описывает очередной день своей службы рядовой Отдельного Оренбургского корпуса Тарас Шевченко. Дрыхнул он, по-видимому, долго, судя по «экскурсии», которую удалось совершить: «Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криныцю и потом Выдубецкий монастырь. А потом Петербург и свою милую Академию. Сновидение имело на меня прекрасное влияние в продолжение всего дня…»
Заметим, что днем ранее, 17 июня 1857 года, выдающийся украинский поэт, преследуемый царским самодержавием, явился на свой любимый огород «в четвертом часу утра», чему в дневнике тоже имеется его собственноручное свидетельство. Явившись, он тут же завалился на бок и записал: «Ни малейшей охоты к труду. Сижу или лежу молча по целым дням под моею любимою вербою, и хоть бы на смех что-то шевельнулось в воображении. Таки совершенно ничего».
Болезненная фантазия истеричных школьных учительниц, никогда не служивших в армии, подарила нам образ поэта-страдальца, истязаемого садистами-офицерами. Действительность, однако, мало походила на это пугало, придуманное для устрашения двоечников.
Начнем с того, что у царского правительства не было задней мысли гноить Шевченко годами в звании рядового. Его сослали в солдаты «с правом выслуги», о чем почему-то стыдливо забывают на уроках литературы. Той же мерой отделывались непослушные сыновья, растратчики казенных денег и обыкновенные хулиганы. «Гусарского имени Вашего полку унтер-офицера из дворян Корсакова за неоднократное его пьянство и худое поведение написать в рядовые до поправления», — такими приговорами, как этот, подписанный знаменитым Кутузовым, пестрят судебные дела Российской империи. Неизвестно, исправился ли пьянчуга Корсаков. Зато толстовский Долохов из «Войны и мира», разжалованный в солдаты за купание полицейского в Неве, исправился и вновь вернулся в петербургские гостиные уже в офицерских эполетах.
То, что это было возможным и распространенным, доказывают даже биографии сослуживцев Шевченко. Например, среди офицеров Новопетровского укрепления числился артиллерийский штабс-капитан Мацей Мостовский. Этот поляк попал в плен к русским во время восстания 1830 года. В качестве наказания «восточные варвары», не расстреляли его, не сослали в Сибирь, а всего лишь определили рядовым, в свою армию, где он умудрился сделать карьеру похлеще, чем в родной Польше. Тарас Григорьевич любил зайти к Мостовскому пообедать и покалякать о жизни, но следовать его примеру и добросовестно тянуть лямку не торопился.
Конечно, можно упрекнуть отцов-командиров в том, что они не захотели проявить широту души и пойти навстречу талантливому народному самородку. Но нужно и честь знать. Сам Шевченко откровенно признавался в дневнике: «Я не только глубоко, даже и поверхностно не изучил ни одного ружейного приема». И это несмотря на хваленую николаевскую муштру, которой нас так любили пугать! Мыслимо ли было такому парню доверить командование другими?
А ведь поначалу с Тарасом Григорьевичем возились всерьез! Майор Мешков, сам выбившийся в офицеры из рядовых, лично обучал новобранца строевой подготовке и искренне расстраивался, что тот не проявляет должной сноровки. Шевченко откалывал фокусы почище бравого солдата Швейка — то разгуливал в белых замшевых перчатках не по форме, то отдавал честь, приподнимая бескозырку по-штатскому, как цилиндр.
Бедняга-майор как-то даже заметил Тарасу, что когда тот станет офицером, то не сможет даже в порядочную гостиную войти, если не выучится, как следует, вытягивать носок. «Меня, однако ж, это не задело за живое», — пишет поэт, напирая на свое «невозмутимое хохлацкое упрямство». Строевая наука, которую доблестно преодолели избалованные дворянские отпрыски Лермонтов и Фет, оказалась не по зубам гению из села Кириловка. Лидия писал(а) в ответ на :
> Капитан Свобода™ писал(а) в ответ на сообщение:
>> мы вам слишком многое позволяем
>Не фантазируй! Пошлины автоматом увеличат цену, а на дорогое мясо у богатых русских денег нет.
У нас то есть. А вот на территории, расположенной на окраинах России - Польши - Молдавии и с деньгами (миллионы гастеров за кордоном в поисках денег для прокорма семей) и с мясом (если уж САЛО (!) контрабандой тащят из Ростовской области) туговато.
Есть тут один сайт. Правда 2007 год. Но прогноз оправдывается.
Потребление мяса в России и на указанной выше территории. Россия - 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 говядина и телятина 16,1 16,3 16,4 16,5 16,6 16,6 16,6 16,7 16,7 16,8 16,9 свинина 18,2 18,5 18,7 19,0 19,5 20,0 20,4 20,7 21,0 21,3 21,6 мясо бройлеров 16,4 16,8 17,3 17,6 17,8 18,1 18,5 18,8 19,1 19,4 19,7 всего 50,6 51,6 52,4 53,2 53,9 54,7 55,5 56,2 56,8 57,5 58,2
Территория, окраинная для Польши - России - Венгрии.
Иваны без родства и Родины. Это те, кто предал свой Русский мир. Это и есть сегодняшние свидомые, что как бесы кривляются на нашем форуме.
Цивилизация, говорите. Хм. А что там за цивилизация, что надо лезть в нее на карачках и вперед задницей ? Ради чего стоит торговать своей Родиной и своей Русскостью ? Ну вы, украинцы-свидомые, по жизни генетические предатели, но нас-то Русских, что били врагов и внешних, и вот таких, как вы - внутренних, куда зовете, агитируете ? Нахрен мне, нормальному Русскому, нужна такая "цивилизация", где привечают и пропагандируют гомиков.. где за убийство 77 (!) человек людоеду дают 21 год! Он же выйдет и еще бабла срубит на своих мемуарах, вот для таких почитателей-идиотов какой-то так супер-пупер "цивилизации". У меня, Русского, есть своя Родина, пусть пока хромая и больная, но она есть -- своя и родная. И она обязательно поправится и себя еще покажет. И тогда вновь Русские "варвары" вспомнят, что могут гордиться подаренными миру 8-часовым рабочим днем, бесплатной медициной, учебой, равноправием женщин и пр. "мелкими варварскими бусиками". Ну а мазепы-свидомиты пусть тянуться к другой цивилизации - цивилизации педиков, атомных бомбандировок и брейвиков с их мемуарами. Дикарь вы, Шляхта, обычный надутый самомнение глупый дикарь. И именно вас, варваров от Русского мира, оторгло Русское пространство, а пространство чужое - нам чужеродное, вас не приняло, не допустив вас, предателей, дальше своих унитазов. Бедное, прОклятое поколение Украины. Люди без будущего -- у этих вонючих унитазов и передохните. Своего не имея -- довольствуйтесь тем, что вам кинут..
08:48 29.08.2012
yorsh писал(а) в ответ на :
> Вот только вся остальная его семья крепостными там и остались
И что же сделал Шевченко? Собирал деньги на выкуп? Как бы не так!
Не меньше характеризует Тараса Григорьевича и история с неудачной попыткой выкупа им из крепостной неволи своих братьев и сестер. Тему освобождения родственников поэта современные шевченковеды сознательно ограничивают временными рамками 1859-1860 гг., когда вернувшийся с военной службы Шевченко взывал к сочувствию петербургского общества, демонстрируя свои переживания по поводу рабского положения родни, и с помощью видных представителей столичного бомонда добился-таки для них свободы. Событие это могло, однако, случиться лет на пятнадцать раньше.
Кобзарь объявил о желании выкупить своих кровных еще в 1845 году. Энергично помогать Тарасу Григорьевичу взялась симпатизировавшая ему княжна Варвара Репнина, которая, используя свои связи среди местной аристократии, организовала сбор средств, необходимых для воплощения благородного намерения в жизнь. Но, получив в распоряжение определенную сумму, Шевченко не удержался и пропил деньги, на чем вся затея с выкупом и закончилась. «Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных ваших; жаль их и совестно перед всеми, которых я завлекла в это дело», — писала поэту оскорбленная в своих чувствах княжна.
Видно, и самому Тарасу Григорьевичу было неудобно перед родственниками, которых он успел обнадежить близкой свободой. Может быть, поэтому Кобзарь прервал с ними отношения, за тринадцать лет (1846-1858) не передав им никакой весточки о себе, не сделав ни одной попытки узнать что-либо о них, хотя в переписке с малорусскими адресатами живо интересовался другими, далеко не самыми близкими людьми.
yorsh писал(а) в ответ на :
> Да и как украинцы стали крепостными (читай рабами), не благодаря ли той же царской семье ?
Про Петрковский статут ерш, конечно, не слышал. И про прошение малороссийской старшины о введении крепостного права в Левобережной Малороссии, тоже. Ну, а в Правобережной Малороссии, Буковине, Галиции, кто крепостное право ввёл? Неужто Романовы?
Теперь по поводу "рабов".
Знаете ли вы, что во времена того же Шевченко крепостных нельзя было продавать без земли? Можно было только вместе с деревней. Это все равно, что колхоз помещика Троекурова передать под управление помещика Собакевича. Но ни разрывать семьи, ни торговать мужиками и бабами «в розницу» в самодержавной России Николая I не разрешалось. Труд крепостного крестьянина был намного легче, чем работа колхозника во времена Сталина. Барщина была ограничена тремя днями. Три дня работаешь на пана. Три дня на себя. И один день — воскресенье — отдаешь Богу. То есть отдыхаешь. Существовали строжайшие «Инвентарные правила» — специальный кодекс, изданный имперской властью, который предписывал, что имеет право помещик требовать от крестьян и чего он ни в коем случае не может требовать. Так случилось, что на Правобережной Украине, попавшей в состав Российской империи после Третьего раздела Польши в 1795, большинство помещиков были поляками-католиками, а мужики — православными. Петербургское правительство считало последних «русскими» и стремилось защитить от произвола господ. Киевский генерал-губернатор Дмитрий Бибиков — современник Шевченко — вызывал нерадивых польских помещиков в Киев и заставлял их вместо развлечений штудировать эти самые «Инвентарные правила» до посинения. А потом лично принимал «экзамен» и напутствовал очередного душевладельца ободряющей фразой: «Теперь поезжайте домой; я не сомневаюсь, что вы хорошо будете управлять имением». И совсем уж мало кто помнит, что, кроме обязанностей крепостных перед крепостниками, были еще и обязанности крепостников перед крепостными. Правительство Николая I предписывало в каждом имении иметь специальный склад (он назывался «магазином») с зерном на случай голода. В неурожайные годы дворяне были ОБЯЗАНЫ бесплатно выдавать из этого «резервного фонда» пшеницу и рожь нуждающимся семьям своих крепостных.
Тракторист писал(а) в ответ на :
> Неуж-то Сашка Бузины начитались? Так он же скандалист известнейший и "популярность" себе зарабатывает на умножении дерьма, им же и придуманного. Несдержанный хам, у Шустера на шоу ему Сергей Поярков вышиванку порвал, когда Бузина под хохла решил прокосить, являясь ярым украинофобом. Еще и набрался наглости величать себя Олесь! Чмо он, а не Олесь!
Вы его ещё москалём назовите. Оле́сь Алексе́евич Бузина́ (укр. Олесь Олексійович Бузина, 13 июля 1969, Киев, УССР) — писатель, пишущий на украинском и русском языках, журналист и телеведущий.
Чего там на "Богданчике" то написано? Импортными буквами. Тракторист писал(а) в ответ на :
> -Легковые автомобили ЗАЗ-Дэо
Самим то не смешно? ДЭУ.....
yorsh писал(а) в ответ на :
> капитан Себастьян Перейра ... писал(а) в ответ на сообщение:
>> Прикольно. Хотелось бы посмотреть.
> > В 6-й палате какраз про это кино показывают, не опоздайте
Стать Вашим соседом по койке? Ни - за - что!
09:04 29.08.2012
Volk писал(а) в ответ на :
> -Автобусы "Лаз", "Эталон", "Богдан" (современная замена допотопным ПАЗикам) > Чего там на "Богданчике" то написано? Импортными буквами.
Видел Богданчиков пару раз. Не знаю чей это, но чисто визально, предположу что там написано: Huy Day.
09:06 29.08.2012
Коли з’явився політичний українець?
Зробивши складний вибір на користь українства, представники національних меншин помітно динамізували український національний рух у ХІХ – на початку ХХ століття
У книжці про національний рух у Фінляндії український видатний націолог Ольгерд Бочковський звернув увагу, що фінський рух за свою окремішність у другій половині ХVІІІ століття розпочав поляк за походженням, професор шведського університету Генрік Портан, який вважається засновником фінської етнографії, мовознавства, літературознавства та історіографії. Низка тамтешніх будителів 1840–1860-х років мали шведське походження або були цілком шведизовані. Вони навіть і прізвища відповідні мали: Снельман, Стенвал, Інґельстром, Арвідсон тощо. Були понімечені чехи й німці поміж діячів чеського відродження, австрійці в хорватському національному русі тощо. Отже, немає нічого дивного в тому, що й українцями за політичним вибором у ХІХ – на початку ХХ століття ставали представники інших «державних» і «недержавних» націй. І не лише робили вибір на користь української ідентичності, а й брали активну участь у національному русі. Грузинський князь Микола Церетелі, нащадок поселенців грузинів Гетьманщини, став одним із перших збирачів українського фольклору на Наддніпрянщині. Поляк Зоріан Доленга-Ходаковський велику етнографічну збирацьку роботу провадив на Правобережній Україні. Їх поряд із Михайлом Максимовичем називають батьками української фольклористики.
Творці національної ідеї
Колоніальний стан пригніченої культури часто-густо більше впадав у вічі людині з іншого національного середовища, ніж українцеві-автохтону. Особливо коли цей «иноплеменник» належав до імперської титульної нації. Коли жандарми запитували Костомарова, чому той, росіянин, вирішив раптом стати на захист «малоросів», він пояснював тим, що гостро відчув несправедливість загибелі визначного пласту цивілізації, усвідомив можливість відходу в н####тя цілої народної культури і намагався спинити той процес агонії. Не випадково український месіанський клич прозвучав із вуст природного росіянина (хоча мати й була українкою), сина поміщика з-під теперішнього російського Воронежа Миколи Костомарова. Він став автором знаменитого маніфесту кирило-мефодіївців «Книга буття українського народу». Хоча Пантелеймон Куліш завжди вважав його неукраїнцем, казав, що в ньому немає відчуття українського суспільства.
Політичне українство в національній думці розвивав також чистокровний поляк Володимир Антонович. І теж не випадково. Мотивація стати українцем у нього була майже аналогічною до Костомарова: гріх залишатися «плантатором» серед вічно визискуваного селянства; щоб бути сином цієї землі, треба стати таким самим українцем, як і пригноблений селянин. Саме Антонович винайшов дві теоретичні засади, на яких будувався весь новочасний український рух. Він мобілізував змішану українсько-російську та польсько-російську інтелігенцію під спільний український прапор, чим започаткував сепарацію національної еліти від російської. Проголосив ідею культурної сепарації всього українського від російського. На зміну парадигми одного народу «від Камчатки до Карпат» прийшла принципово інша – «український народ від Сяну до Дону». Належність до панівної нації давала певні козирі тим, хто вирішував стати політичним українцем. До української справи вони переносили досвід своїх «історичних» націй і намагалися його прищепити на нашому ґрунті. Так, В’ячеслав Липинський, ще один поляк за походженням, сформулював для наших співвітчизників ідею повноструктурної нації. Не нації селян-паріїв, а нації повноцінних народів Європи, які мають і своє панство, і свою буржуазію. Нехай їх ще не було фактично на межі ХІХ–ХХ століть, та вони повинні були постати через усвідомлення цього факту в той час ще ментально російським чи польським панством на наших землях. Замість ідеології протистояння багатого пана проти бідного селянина і навпаки витворилася теорія органічного суспільства зі спільним громадським інтересом. Липинському як вихованцеві польської культури було куди зрозумілішим гасло самостійності, він не мав генетичного запобігання перед російською культурою з її гаслом єдиної «русской» культури та «триединим русским народом». Тому й став засновником самостійницької ідеології та державницької школи в українській історіографії.
Інтернаціональна «Громада»
Коли національний рух серед підкорених народів імперій набирав обертів, під його вплив потрапляли представники інших етносів та особи, що політично належали до титульних націй. Як це відбулося в середовищі євреїв у Центрально-Східній Європі, дуже влучно на початку ХХ століття описав Володимир (Зєєв) Жаботинський (про роль останнього в налагодженні українсько-єврейської співпраці на початку ХХ століття див. Тиждень, № 14/2012). Євреї чутливо реагували на появу «малих націоналізмів» і швидко займали провідні позиції в середовищі поляків, чехів, угорців та інших підневільних народів Австро-Угорської імперії. Український рух не міг і близько порівнятися (за своїм розмахом, чисельністю та динамікою) з процесами відродження своїх західних сусідів, та вже в київській «Громаді» у 1860-х роках одним зі спонсорів українців був єврейський банкір Всеволод Рубінштейн (його долучив до українства Михайло Драгоманов). Вільгельм Беренштам – гімназіальний учитель, за спогадами Євгена Чикаленка, був одним із «найакуратніших відвідувачів» засідань «Громади» й найідейнішим українцем, який за свої переконання був висланий до Петербурга. На початку ХХ століття частка євреїв в українському русі помітно зросла. У вітчизняних соціал-демократичних гуртках були такі видатні єврейські за походженням представники, як провідний публіцист газети «Рада» Максим Гехтер та один із перших дослідників Революційної української партії (РУП), історик Йосип Гермайзе. Чільні діячі серед соціалістів-федералістів в урядах Директорії УНР – Соломон Гольдельман та Арнольд Марголін. У їхніх українських переконаннях годі сумніватися. Особливо це стосується Йосипа Гермайзе, який у 1920-х був правою рукою Михайла Грушевського в історичній секції Всеукраїнської Академії Наук, потрапив серед інших 45 жертв більшовицького режиму на горезвісний процес СВУ, на якому 1930-го були засуджені вершки української інтелектуальної еліти.
Власне, київська «Громада» була доволі інтернаціональною за своїм складом. Олександр Русов, один із засновників вітчизняної статистики, був росіянином за походженням. За українські переконання не раз втрачав посаду вчителя в гімназіях, його арештовували і висилали за межі України. Його вважали одним із організаторів масових селянських страйків на Полтавщині 1902 року. На земській праці він виховав низку діячів РУПу. Натхненник першої самостійницької організації Союзу визволення України Андрій Жук вважав Русова своїм учителем. Дружина Софія Русова була з осілих шведів Чернігівщини. Лідер тамтешньої «Громади» Ілля Шраг, один із найпослідовніших борців за впровадження української мови у шкільництво та судочинство на Лівобережжі, походив з етнічних німців. На радикально окремішніх позиціях стояли в київській «Громаді» поляки за походженням Володимир Антонович, Тадей Рильський, Осип Юркевич, Костянтин Михальчук, Борис Познанський. Саме в їхньому середовищі й зародився рух за здобуття української культурної окремішності від Росії.
Вплив польськоетнічних українців був доволі потужним також в українському соціалістичному русі. Вони здебільшого мали шляхетське походження і не сповідували крайніх поглядів на приватну власність, диктатуру пролетаріату та інші радикальні теоретичні постулати РСДРП (б). Їхня революційна кар’єра починалася в польських партіях, зокрема ППС Юзефа Пілсудського. Один із засновників РУП – польський харків’янин Боніфатій Камінський. У керівництві УСДРП були подільські поляки за походженням Олександр Скоропис-Йолтуховський та Маріян Меленевський. Обидва стали в Першій світовій війні членами президії Союзу визволення України, поширювали ідеї її самостійності, вважали себе речниками українців з-під Російської імперії перед країнами Четверного союзу. Так само подільський поляк Богдан Ярошевський став засновником Української соціалістичної партії, що висувала гасло національної самостійності, був одним із провідних вітчизняних публіцистів, редагував соціалістичні газети. Водночас радикальне крило УСДРП очолював поляк за походженням із Київщини Лев Юркевич, син Осипа Юркевича – визначного мецената нашої культури. Ортодоксальну позицію в партії займав і Микола Порш із Лубенщини, який мав німецьке коріння. Українська революція 1917–1921 років викликала потужний спалах інтересу представників національних меншин до української справи. У цей час росіянин Ніколай Фітільов став засновником української романтичної соціалістичної літератури під псевдонімом Микола Хвильовий. Популярний автор пригодницьких романів 1920-х, також із когорти діячів «розстріляного відродження», Майк Йогансен мав латисько-норвезьке коріння. Освальд Бурґгард – Юрій Клен – був найпроникливішим поетом-ліриком, що увійшов до гуртка неокласиків. Німець Теодор (Федір) Ернст став одним із фундаторів українського мистецтвознавства, видатним шевченкознавцем, дослідником малярської спадщини Кобзаря, істориком архітектури й образотворчого мистецтва, захисником архітектурно-мистецької спадщини України. За це він і постраждав, будучи арештованим і засланим до Сибіру, де й загинув.
Складний вибір
В особистому житті розрив із батьківським національним оточенням для цих людей мав тривалі часто негативні й конфліктні наслідки. Володимир Антонович, наприклад, болісно дистанціювався від шляхетського середовища. В університеті він спочатку належав до польської студентської гміни, й заснування ним української громади було сприйнято колишніми польськими друзями за зраду стану й народу. Антоновича викликали на суд шляхетської честі в присутності єзуїтських священників. Ворогом польськості він став, відмовившись брати участь у повстанні 1863–1864 років. Батьки його не підтримали. Мати була католичкою і фанатичною польською патріоткою. Натомість обидві дружини мали російське культурне виховання. З дітей Антоновича лише один син Дмитро брав участь в українському русі, був засновником РУП й адептом ідей українського консерватизму. Подібну до сім’ї Антоновичів планиду мав і В’ячеслав Липинський. Рідні не оцінили його українського вибору – всі залишилися поляками: і батьки, і брат Станіслав. Та рішення Липинського поважали. Однак польськість дружини стала на заваді щасливому сімейству. Натомість його ідеї були близькими брату матері Адаму Рокицькому – дідичу з Уманщини, учаснику консервативного руху, одному з творців українсько-шляхетської протопартії (1908–1909).
Родини Рильських та Юркевичів виховували своїх дітей в українському дусі. Максим Рильський став класиком номер один української радянської літератури. Проживши в «золоченій клітці» комуністичного режиму, до кінця життя залишався переконаним національним демократом старого загартування. Другий син Богдан був товаришем Липинського в часи видавання останнім у Києві Przeglad Krajowy (1909). Єдиною альтернативою етноцентричності виступала концепція політичної нації, яка включала в себе вихідців із різних етнічних середовищ, але ментально єдиних у своєму національно-політичному виборі. Саме це поняття в українській суспільній думці сформулював Липинський, який чітко окреслив його в теорії територіального патріотизму (див. Тиждень, № 22/2012). Він наголошував на українській культурній матриці політичного українця, закликав не просто поважати його основний інструмент – мову, а й свідомо любити та плекати її. Дуже мало можна було знайти таких природних українців, які так блискуче володіли б українською, як Липинський – справжній майстер слова, неперевершений публіцист. Неукраїнці за походженням часто-густо ставали свідомішими українцями, ніж представники етнічного населення. А деякі з них перетворювалися на справжній «локомотив» української національної історії.
