Сьогодні в Україні день скорботи, сьогодні, 4 роки по тому, почалась війна. Війна за нашу незалежність, війна за наше виживання
Люті 4 роки великої 12-тилітньої боротьби за волю, мову, незалежність України.
Щодня, щохвилини, щосекунди — виснажливі бої за рідну землю. Безупинна підтримка тих, хто стоїть на захисті кожного з нас. Зустрічі на колінах наших Героїв, які повернулися додому… на щиті. Нещадно обірвані життя та скалічені долі. Міріади нездійснених мрій та бажань. Неосяжні сльози та молитви до Всевишнього, що лунають гучніше за стукіт нашого серця…
Вистоїмо! Бо ж за нами правда і з нами Бог!
?? Дякуємо незламним захисникам й захисницям за кожен прожитий день на рідній українській землі!
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:11 24.02.2026
пише kurasava
Я прокинувся 24 лютого від вибухів. Перед цим жорстко посварився з дружиною, і спав на полу в іншій кімнаті. Я підриваюсь, мені хлопці кидають повідомлення- ти де? Я в колишньому житті був в темі. Кидаюсь у кімнату своєх дівчат- Оля, Уля війна. Збирайтеся.Ольга, жінка -та яка війна , ти здурів, лягай спати. А потім я вчив свою доньку 7 рочків , як вижити коли нас з мамою не стане , які вікна вибивати і двері, а потім була Буча, і Ірпінь, і той блок пост біля військового шпиталю і Стеколка. І смішні блок пости із гівна і палок у мене в селі. Ми розуміли, що через нас пройдуть, просто зметуть, але ми готові були вмерти, і затримати. А потім я з собакою пішов шукати тіла. Я не за ідеєю якусь велику, не за людей- мене особисто заділи підари:, мою родину , мою стаю: я свою донечку вчив як виживати, мою дитину хотіли вбити. Тому не розумію людей яким поїбать на все . Та це ж твоя земля , ти тут народився, ти виріс тут, ти народив своїх дітей тут. Тебе прийшли вбивати, твоїх, та роби щось, будь чоловіком. Прийми рішення. Я нікого не засуджую , у всіх своє життя. Але я чітко розумію - я особисто, спокійно буду дивиться в очі хлопцям на фронті. Чиста совість перед ними, перед тими кого вже немає, це головне.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:12 24.02.2026
А я не хочу згадувати 24 лютого 2022 року. Ні той перший день повномасштабної, ті перші вибухи о 5 ранку, ні позавчорашню ніч, ні будь-яку іншу ніч чи день протягом цього часу. Знаю одне: ми в неоплатному боргу перед людьми, які тримають наші життя. Ми ніколи нічим їм не зможемо віддячити на рівних, бо багато хто заплатив за наші дні і ночі найціннішим - своїм життям. Ніколи не пробачу наш біль і наші сльози.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:13 24.02.2026
від oleksiy
23.02.22... Остання спокійна ніч, відносно, Колишній побратим набрав та запропонував зустрітися Ми готувалися...я був ветераном АТО і усі ми мали розуміння що буде, буде війна, ми були в стані напруження, чекали, боялися, запасалися, але знали, і були наготові.І коли почалося першими їх зустрічали, самовільно, віддано, з честю, в підрозділі так званого ДФТГ , хто зі своєю зброєю, хто просто с дєдовським ружом 12 калібру, але той дух....ніколи не перемогти Україна вистоїть, як і ми в перші дні, ми вистояли!!! І зараз наше завдання боротися! За всіх нас, за дітей, та їхнє життя та майбутнє.Навіки слава героям які полягли боронячи нашу свободу Як в 14тому так і в 22 роках Будемо битися! Честь ? Слава Україні!
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:14 24.02.2026
mark
Теж не хочу згадувати 24.02.2022, то був четвер і в мене мала бути контрольна робота. На даний момент мені вже 20 років. Чи сумую я за партою ? Так. Чи мріяла я так про той самий випускний , і зустріти світанок з однокласниками? Так. Чи захищають нас зараз мої однолітки ? Так. Не про таке життя ми мріяли будучи дітьми. Дякую любі , що дали надію на світле майбутнє, дякую за 1460 днів життя. Все буде добре любі українці, кацапи здохнуть, а ми відбудуємо нове життя
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:14 24.02.2026
mavka 23 февраля ми з чоловіком і братом святкували наше новосілля. Я зі своїм 18ти річним братом сперечалась на тему війні,він був впевнений що почнеться,в я в рожевих окулярах запевняла його що все буде добре. В ночі спали як діти... 24 лютого мене розбудила телефоном знайома з Білорусії. - Женщина,у вас что вона началась? Ето правда что говоря по телевізору? Я їй відповідаю " Женя,яка війна ,21 сторіччя,вже навоювались, досить", а вона мені "Женщина, проснись уже і почитай новості,на вас пошла война с нашей території ,наш пидар пустил руских с белки на вас ". І тут з іншої кімнати я чую крик брата " Війна почалась"... Чоловік мовчки встає з ліжка і йде з дому. (До воєнкомату відразу як виявилось. Одразу відправили додому,ну зовсім у ньго погано зі здоров'ям ). Брат разом з ним кудись іде. Я їду до свекрухи,в в неї двое неповнолітніх дітей,один з н з інвалід з дитинства,допомагаю їм виїхати ,бо вони в Бучанському районі... Сама застряю в окупованому селі під Бородянкою... Минуло 4 роки... Той ранок я пам'ятаю по хвилинам.... І ні дня ще не було щоб я його не згадувала.... Чоловік на разі захищае нашу державу,брат,свекруха і молодші діти виїхали за кордон ( це іх вибір).... А в мене кожного дня в голові ті слова Женщіна у вас что война началась.... Якщо будете публікувати будь ласка анонімно
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:15 24.02.2026
taxer12 Це було 23 лютого 2022. Тоді мені було 11 років. Я писав контрольну по українській літературі, а в четвер мала бути контрольна по зарубіжній літературі. Я по дорозі зі школи бачив військові потяги, однак не придав цьому значення, бо не думав, що буде війна. А 24.02.22 я прокинувся від слів: Почалася війна... І так я і не написав контрольну по зарубіжній. Зараз мені 15. Вже звик до вибухів поруч, до шахедів, і це не є норма. Війна зробила мене іншою людиною, змінила мій світогляд та характер...
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:17 24.02.2026
kvitka Хочу також написати, як почалось 24 лютого
24 лютого. Четвер. 5 ранку, заходить тато, каже почалась війна, а я з такою захисною реакцією - усмішкою питаю «яка війна? Мені на 9 в школу» але нажаль це була наша реальність. Мама в лікарні, тато поїхав забирати її. Я одна, в будинку, починають летіти ракети, чи то не ракети, я навіть немала розуміння, що то. Хвилювання, паніка, купа дзвінків, що робити, що збирати. Купа техніки, гул, мама вже вдома, перші хвилини в холодному погребі на картоплі, перша ніч. Питання, а що буде завтра і коли це закінчиться? Окупація, страх…. І це все реальність в українських родинах. Честь і повага людям, які дають нам можливість прокинутись зранку!
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:17 24.02.2026
Так, мабуть це найважчі слова в житті, розбудити дитину і сказати "почалась війна", а ще страшніше боятися, що забуде мирне життя, і що воно було. Зараз їй 17 і боротьба триває, сподіваюсь, що зможемо пожити в мирний час. Безмежно вдячні що живі.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:18 24.02.2026
sergBart Пам'ятаю саме дуже гарно початок війни 24.02.2022. Лягав спати повністю спокійний і без ніякого хвилювання або стурбованості (я був школярем і навчався в 8 класі), за день до цього нам в школі провели тренування на випадок бомбардування і порядок дій під час цього "ковріки виносимо на вулицію і лягаємо перед школою затуливши вуха і відкривши рота" як воно б врятувало, хто його знає, також на перервах спілкувалися з однокласниками чи буде війна чи не буде, майже всі думали що не буде, що вони не такі дурні і так далі, але наскільки ми помилялися. В ніч з 23 на 24 люте я лягав як і в звичайну ніч, близько 4 ранку я встав від дуже гучного свисту і вибуху, я спочатку подумав що то гроза ( як би я хотів щоб то була насправді гроза) спускаюся до батьків на перший поверх і запитую що це таке і починаємо розмовляти, вмикаємо телевізор і бачимо що починається телемарафон і повідомляється що розпочалась війна, а на вулиці постійно гучні вибухи, і нам пише директор школи що ми сьогодні в школу не йдемо, розпочалась війна, я на той час зрадів що ми не йдемо в школу... я тоді ще нічого не розумів, я зрозумів десь після 2-3 днів після початку що насправді сталось. Я вдячний всім захисникам і захисницям які захищають нашу батьківщину, вони найкращі, вдячний за те що ми можемо зараз спокійно спати і думати про своє майбутнє, дякуємо їм за те що вони дають нам можливість навчатися. Дякую всім загиблим воїнам, ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. СЛАВА УКРАЇНІ. ГЕРОЯМ СЛАВА.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:19 24.02.2026
predator08
Також пам'ятаю 23.02.2022. Тоді мені було 14, з однокласниками планували піти гуляти після школи… Ранок 24 прокинувся від вибухів і метушні батків. Ніколи не забуду, як батьки стримуючи страх і сльози казали, що робити, якщо їх не стане. І як чекали бомбардувань… Усе пам'ятаю, і ніколи не пробачу. І усе робитиму, щоб помститись. Безмежна подяка всім захисникам. Молоде покоління знає наших героїв
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:19 24.02.2026
anna12764
Мені тоді було 20 років, вчилася в універі. 23 лютого був звичайний навчальний день на дистанційці (тоді ж ще ковід був). Наступного ранку десь о 6 годині мене розбудила мама, каже, що війна почалася. Тоді ми з братом пішли по магазинам одразу, стояли в чергах, потім стояли в черзі в банк, знімали готівку з карток, ніде грошей не було, лише в одному банкоматі й людей було на пів вулиці. Зняли. Тим часом мама та бабуся готували котлети та морозили їх, аби було що їсти... Потім ми вперше сховалися у метро через тривогу... Якоїсь з наступних ночей спали в метро, тоді ще закрили залізні ворота унизу, потім перед сном поліція на станції спіймала терориста з ножем. Пам'ятаю ще, як зранку 24 лютого йшла до АТБ, і бачила людей з валізами, машини й навіть не уявляла, що це затягнеться аж так надовго. Відтоді минуло багато часу. Бабуся вже померла, брат захищає нас у війську. Але пам'ять про той день житиме вічно.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:20 24.02.2026
terapevt88
6 березня. Сверкушку і молодших дітей вдається вивезти з майже окупованого села. Наймолодшому 11 років. Його поклали в багажник бо місця більше не було. Я залишаюсь в селі. 8 березня. Немає світла,води,їжі. Щоб подзвонити треба йти 4 км по полю . Обстріли бомбами. Я йду. Бо у мами день народження. Доходу до сусіднього села Майданівка,воно не окуповане. Зустрчаю по дорозі танк. І там нашу хлопці. Кажу Слава Україні - Героям слава чую у відповідь. І так мені от душі відлягло ,бо це наші. Поясншїм куди йду і нащо,що йду до вишки щоб маму привітати. Мене беруть на борт?Їду на танку як королева. Але відразу кажуть ,что в Загальні мене вже не пустять. Так в залишилась я в Майданівці до деокураціі в квітні. Я не знаю де ті хлопці з танку зараз,але низький їм уклін і шана за те,что не пустили мене обратно. Тей будинок в підвалі якого мі ховались було зруйновано вщент
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:21 24.02.2026
Дімон23
23 лютого 2022 року ввечері я змінився з наряду і, сподіваючись хоч трохи відпочити, випив банку пива та ліг спати… Остання банка пива, яку я пив 24 лютого 2022 року… Я ніколи не забуду, як прокинувся від слів мами: «Хлопці, вставайте… війна». Ніколи не забуду, як біг до частини, як бачив страх в очах майже кожного, кого пропускав на блокпостах, кому дивився в очі, кого витягував з-під завалів.Через цю війну я втратив дім, друзів, знайомих… однокласників, одногрупників, однокурсників. Кожне ім’я назавжди в моїй пам’яті. Я нестиму їх із собою до кінця війни — або поки сам не ляжу. Клянуся: я помщуся за кожного, хто загинув у цій війні, і зроблю все від мене залежне, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Честь маю.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
12:21 24.02.2026
нет ника
23.02.22 мені було 10 років. На той момент ми жили у бабусі, тому що в квартирі йшов ремонт, мама дзвонить в ввечері 23го числа, каже -зберіть якийсь рюкзачок теплий речей і якусь їжу Сестра і бабуся почали метатися по хаті, збирати ті речі, а я сиділа, говорила з мамою по телефону, кажу, чого вони так панікують, нічого не буде, ми в 21 столітті живимо, люди ви чого 24.02.22 6:21 бабуся до нас підбігає зі словами «дівчата, прокидайтесь, почалась війна». За десять хвилин ми швидко збирали речі під звуки вибухів і їхали до батьків. Жили у рідному місті 9 днів, спали на підлозі, останні дні спали в підвалі.. потім батьки вирішили, що потрібно виїжджати, що терпіти більше неможливо І все.. з 3 березня 22 року я більше не зійшла в свою кімнату, не лягала спати зі своїми іграшками, більше не бачила свій рідний шкільний клас. Пройшло майже 4 роки, я вже звикла до цього складного життя, але мій дім залишиться назавжди в моєму серці
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
