У СБУ и ГУР много работы на ближайшие десятилетия.
AquariusWaterly
1 73 04:15 06.11.2025
Количество военных преступников, виновных в соучастии в "есвео", составляет несколько сотен тысяч, как минимум. Сюда входят авторы, исполнители, "следователи", "прокуроры", "судьи" и проч. отребье. Очевидно, все их имена известны ГУР и СБУ. И шансов у всех причастных к "есвео" умереть своей смертью очень немного.
"руZZкій КонZтабір...
... Він був партизаном, полетів останнім гелікоптером у Маріуполь, пробув 13 місяців у полоні і знову повернувся на війну. Віктор Лелека.
У 18 років він пішов на фронт, у 19 - був командиром відділення артилерії. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до захисту України. У березні 2022-го року останнім рейсом на гелікоптері він полетів у вже заблокований Маріуполь.
В той час ситуація в місті була критична. Він отримав поранення у вуличних боях, йому надали допомогу в шпиталі «Азовсталі», й хлопчина продовжив воювати.
«Коли у нас вже був брак води, харчування, ліків, ми думали, що настане момент і ми всі зберемося та підемо на прорив у місто. Ми відіб’ємо якісь їх позиції, заберемо якусь техніку, у нас буде ресурс харчування і ми продовжимо боротьбу. Ми постійно сподівалися і вірили, що буде операція по деблокаді. Вірили у те, що якимось чином до нас проб’ються. Про полон ніхто не думав».
Та все ж азовцям довелось вийти з «Азовсталі». Першою колонією, куди потрапив Лелека, була Оленівка.
«Там нас зустріло п’ятеро людей і ти пів години кричиш від того, що відбувається. Далі йдеш і знову — зустріч. І так сім чи вісім зустрічей з персоналом. Ти вже будеш роздягнутий, повзти, вже не будеш відчувати болю через те, що у тебе вже чорна спина. Там просто забивають. Це не 20 і не 30 ударів палицею. Я не можу порахувати, скільки. Це дуже складно. Це складно як фізично, так і морально. Ти дуже пригнічений у цей момент.Коли у мене закінчувалася «прийомка», я почув таку фразу, що мене потрібно взяти на особливий контроль. І кожен день «мені приділяли увагу».
У їхньому бараці, розповідає Лелека, було 700 чоловік. Хлопці спали один на одному, доводилось піджимати ноги, аби помістилась чиясь голова. Годували дуже гарячою іжею і давали на прийом до двох хвилин. У полонених були страшні опіки. На обід могли підняти о другій годині ночі, а до цього люди не їли 15 годин. «Найстрашніше було потім в Горлівці. Із такого, що можна розповідати: тебе зустрічає колонія, тебе зустрічає весь персонал, а ви виходите по одному і вас забиває цей натовп, палицями, шокерам, цькують на тебе собак.
Ти не піднімаєш голову ти нічого не бачиш. Ти отак літаєш і кричиш просто декілька годин, доки це не закінчиться.
Змушували голосно кричати гімн росії, «слава росії» та інше. Деякі хлопці хотіли закінчити життя самогубством…»
Один із полонених декілька днів помирав просто на їхніх очах через те, що у нього загноїлася рана і в неї просто напхали бинт. Його тіло не забирали дві доби…
«У той день, коли нас обміняли, ми їхали поганою дорогою в КАМАЗі. Під час подорожі нас били. Ми повзали по КАМАЗу, поки нас били. У мене було уявлення, що якби я їхав на обмін, то перед цим не били б. Як можна бити людину, яка повертається у свою країну?..
І тільки коли нас завезли у Бєлгород та запитали, чи ми їли та пили, та сказали, що за декілька годин ми будемо вдома, я повірив. Остаточно я повірив тільки, коли був в Україні. Після обміну три доби було складно спати — ми боялися засинати. А раптом це сон і ми прокинемося в іншому місці. Тому перші три доби ми не спали взагалі. Потім нам давали якісь пігулки, ми засипали, прокидалися в Україні та раділи всьому, що відбувається.»
Нескорений і мужній Віктор Лелека.
? Слава,Честь І ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ! Всім, кого убили їх концтабори! Україна вистояла! Україна ЖИВЕ! Ми НІКОЛИ ВАС НЕЗАБУДЕМО!"
