Парадоксальний факт: до революції, за умов одвертої антиукраїнської політики царату, були видані епохальні пам’ятки української історії та суспільної думки: «История русов», козацькі літописи — Величка, Граб’янки, Самовидця, — а тепер, ось уже кілька десятків років, вони не видаються, хоч давно стали бібліографічною рідкістю, і дістати їх неможливо навіть науковцям.
Те саме стосується і монументальних зібрань українського фольклору, здійснених П. Чубинським, М. Драгомановим, В. Антоновичем, Я. Головацьким та ін., виданих у XIX ст.
А твори українських істориків — Антоновича, Максимовича, Бодянського, Костомарова, Лазаревського, а твори Пантелеймона Куліша, постаті більш як непересічної, — де вони? (В той час як у Росії повністю перевидано і Соловйова, і Ключевського).
А творчість українських суспільствознавців, соціологів та економістів — М. Павлика, С. А. Подолинського, Ф. Вовка, О. Терлецького, М. Зібера (якого так високо цінував К. Маркс) та багатьох інших?
Яка ще нація в світі може похвалитися таким становищем, коли найбільші її вчені в галузі суспільних наук — М. Грушевський і М. Драгоманов, люди із світовим ім'ям і світовим визнанням, не відомі в своїй країні? Ім'я першого і досі під забороною, а з другого тільки недавно знята негласна заборона, але твори обох однаково не видаються, і дістати їх не можна.