Памяти безневинно умершим родным и близким .

Свидомый

72 2974 21:57 26.11.2010

Рейтинг темы: +2

Свидомый
Свидомый

Сообщений: 113412

Про ГОЛОДОМОР 1932–1933 рр. в УКРАЇНІ

Щороку в Україні відзначають національний пам’ятний день – День пам’яті жертв голодоморів, що припадає на четверту суботу листопада. Цього року його відзначатимуть 27 листопада. По всій Україні відбудеться акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам або ставлять їх на підвіконні власних домівок.

26 листопада 2010 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка о 15.30 год. відбудеться Вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодоморів і злочинів комуністичного режиму в Україні, а о 17.00 год. – акція «Запали свічу пам’яті» на площі перед пам’ятником Іванові Франку.

* * *

Історія голоду 1932–1933 рр. в Україні, незважаючи на віддалену часову перспективу, залишається складним та суспільно болючим питанням. Особливо гострі дискусії, у тому числі й на міжнародному рівні, викликає питання причини та відповідальності за ті події. Спроби заперечити штучність голоду 1932–1933 р. є не лише цинічним намаганням фальсифікувати історію, але й інструментом сучасного політичного життя. Голод в країні, де було зібрано великий урожай хліба, не можна інакше трактувати як штучний. Не має значення те, що відіграло вирішальну роль у спричиненні цього голоду – непрофесійність представників радянських владних установ, неефективність колгоспної системи господарювання, чи, зрештою, свідомий умисел найвищого керівництва СРСР, котре віддало розпорядження, незважаючи на будь-які перепони, забирати хліб від населення.

У 1932 р. із України за кордон СРСР було вивезено 1,72 мільйона тонн, а 1933 р. – 1,68 мільйона тонн зерна. За підрахунками сучасного українського дослідника Василя Марочка, «питома вага хліба, що вилучався із ужитку в УСРР протягом 1930-1932 рр., неухильно збільшувалася: 1930 – 34 %, 1931 – 39,2 %, 1932 – 54,6 % від валового збору основних зернових культур у країні. Це призвело до зменшення норм споживання хліба нижче граничної «голодної межі». Такі факти неспростовно вказують на штучний характер голоду, який охопив у 1932-1933 рр. українські землі.

На позначення голоду в Україні 1932–1933 рр. вживається термін Голодомор, який вперше вжив у передмові до роману «Жовтий князь» (1963) український письменник зі США Василь Барка. Слово було зафіксовано в «Етимологічному словнику української мови» Я. Рудницького (Т. 1, С. 678).

Від певного часу противники визнання українського Голодомору геноцидом пропагують тезу про те, що голод не був запланованою метою комуністичної влади, а лише став побічним наслідком реалізації урядових завдань і наслідком неефективного господарювання радянських колгоспів. Однак, очевидними є рішення радянського уряду, які свідчать про умисність, «запланованість» голоду 1930-х. Це, зокрема: рішення про здійснення хлібозаготівлі майже круглий рік; накази й розпорядження щодо проведення хлібозаготівлі у вже голодуючих районах, вилучаючи при цьому навіть зерно із насіннєвого фонду; намагання зберегти голод у таємниці, зумисне дезінформування міжнародної спільноти; відмова прийняти допомогу для голодуючих; тривале заперечення самого факту голоду 1932–1933 р. В офіційній радянській документації початку 1930-х років та пізнішого часу слово «голод» ніколи не вживалося. Вказівки, інструкції та розпорядження, які надсилали центральні органи влади комуністичного режиму у справі голоду 1932–1933 р., були позначені грифом «таємно» та часто зашифровані.

Переломний момент, який розпочав період організованого умисного голоду, настав у середині листопада – у грудні 1932 р. 18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про заходи із посилення хлібозаготівель», котрою вже безапеляційно дозволив організацію штучного голоду в тих місцевостях, де не було виконано плану хлібозаготівель. Інструментом такої політики стали санкціоновані постановою «натуральні штрафи» – конфіскації будь-яких продуктів харчування, насамперед картоплі та м’яса.

Фатальним у наслідках стало рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 29 грудня 1932 р., яким схвалено текст директивного листа до обкомів та райкомів партії із розпорядженням упродовж 5-6 днів вивезти насіннєві фонди в рахунок виконання поставок хліба із тих колгоспів, які ще не виконали визначених їм норм хлібоздачі. Лист завершувався прямою погрозою: «Будь-яку затримку у вивозі цих фондів ЦК буде розглядати як саботаж з боку районного керівництва і вживе відповідних заходів». Разом із постановою від 15 серпня 1932 р. про заборону ринкової торгівлі хлібом, рішення про вилучення насіннєвих фондів прирекли села України на голод. Люди вживали в їжу собак, котів, щурів та мишей, диких птахів, равликів. У багатьох випадках в їжу йшла здохлятина, траплялися випадки людоїдства. Як відомо, згідно з науковим дослідженням американського соціолога Пітіріма Сорокіна, на певній стадії голоду людина перестає контролювати себе, а зважаючи на часті галюцинації, вбиваючи та поїдаючи інших людей, вона не розуміє, що саме чинить.

Кількість жертв голоду 1932–1933 рр. до сьогодні важко оцінити через закритість та фальсифікованість статистичних даних радянського періоду. У переважній більшості випадків органи радянської влади не вели відповідного підрахунку смертей, і навіть радянські спецслужби фальсифікували відомості про реальний стан справ. Переписи в СРСР проводилися в 1926, (1931) і 1937 рр., але дані перепису 1937 р. були засекречені, а згодом сфальсифіковані, а його безпосередні виконавці – розстріляні. Виходячи зі статистичних даних можна зробити приблизну оцінку різниці в кількості населення України в 1931 і 1937 рр. Між цими роками виявляється зменшення населення України на 2,8 мільйона осіб (однак велика смертність 1932–1933 рр. без сумніву почасти була компенсована народжуваністю в 1934–1937 рр.).

Перші оцінки кількості жертв голоду в Україні були зроблені оціночно. У липні 1933 р. в американській газеті «Нью-Йорк ворлд телеграм» появилася замітка, яку написав викладач політології Північно-Західного університету Ричард Саллет, в якій було висловлено припущення, що від голоду в СРСР загинуло 10 мільйонів осіб. Виступаючи в липні 1933 р. у палаті лордів Британського парламенту, єпископ Кентерберійський заявив про 5 мільйонів жертв голоду. У серпні того ж року Ральф Барнс в газеті «Нью-Йорк геральд трибюн» оцінив кількість жертв голоду в мільйон осіб, а Фредерік Берчелл в «Нью-Йорк Таймс» написав про 4 мільйони жертв голоду в СРСР. Аналогічні оціночні цифри запропонували: письменник і публіцист Іван Багряний (понад 5 млн.; 1946 р.), головнокомандувач Української Повстанської Армії Василь Кук (5–7 млн; 1952 р.), українські дослідники Дмитро Соловей (4–5 млн.; 1954 р.) та Володимир Кубійович (2–3 млн.; 1959 р.). Оціночно-приблизною була й цифра жертв, яку подав В. Маркусь в «Енциклопедії українознавства» – 2,5 млн. осіб. У своїй монографії «Жнива скорботи» американський учений Роберт Конквест зазначив, що в Україні від голоду загинуло 5 мільйонів осіб та ще мільйон став жертвою голоду на Кубані. У передмові до своєї книги Р. Конквест вдався до вражаючого унаочнення масштабу української трагедії, вказавши, що на кожен знак тексту його книги припадає двадцять померлих під час Голодомору осіб. Фахівець із демографії Арнольд Перковський запропонував цифру у 4 мільйони жертв. Детальні дослідження демографічних втрат України здійснив сучасний український історик професор Станіслав Кульчицький, який оцінює кількість жертв від Голодомору в 3–3,5 мільйонів осіб.

Великі демографічні втрати українського населення радянський уряд використав для зміни національної структури населення України. Вимерлі українські села заселяли росіянами . Тим, хто переселився в Україну, створювали винятково пільгові умови. Для переселенців повністю скасовувалася заборгованість державі за сільськогосподарським податком, податками на м’ясо, молоко, борги зі страхування тощо. На новому місці їх на три роки звільняли від сільськогосподарського податку, культзборів та 50 % страхових платежів. Пільга за податками на м’ясо та молоко запроваджувалася на один рік. Вже до кінця грудня 1933 р. до України переселено 21 856 селянських родин, загальною чисельністю 117,1 тисяч осіб. До Дніпропетровської, Донецької, Одеської та Харківської областей прибуло 268 ешелонів переселенців із Росії та 61 потяг із переселенцями із Білорусії. Станом на 28 грудня 1933 р. план переселення був виконаний на 104,8%. Загалом до 1937 р. у постраждалі від голоду 1932–1933 рр. області України було переселено 221,5 тисяч осіб, більшість із яких походила з Центральної Росії та Верхнього Поволжя. Водночас на Кубань було переселено 31,5 тисяч осіб. Упродовж 1926–1939 рр. чисельність росіян в Україні зросла на 1,5 мільйона осіб (приріст 56 %), а кількість білорусів збільшилася на 82 тисячі осіб (приріст 109 %).

Чи не найгіршим наслідком голодомору став початок масової антиселекції, винищення найкращого в моральному плані українського населення Великої України. Українці почали перетворюватися в аморфну, залякану та безпринципну етнографічну масу, з якої в наступні десятиліття комуністичний режим не без успіху ліпив «нову історичну спільність – совєцький народ».

Если Вам было интересно это прочитать - поделитесь пожалуйста в соцсетях!